Сделать домашней|Добавить в избранное
 
 
» » Квіти – героям - 22 вересня відзначався День партизанської слави.
на правах рекламы

Квіти – героям - 22 вересня відзначався День партизанської слави.

Автор: Adminius от 28-09-2011, 18:04
  • Не нравится
  • 0
  • Нравится

Квіти – героям - 22 вересня  відзначався День партизанської слави.
В селі Златопіль Василівського району біля меморіального комплексу відбувся традиційний мітинг пам'яті. Перед сельчанами, гостями села та ветеранами виступили голова Скельківської сільради Володимир Брик, перший заступник голови Василівської райдержадміністрації Михайло Солопов, голова Василівської міської ветеранської організації Лідія Слободян, військовий комісар Василівсько-Михайлівського об'єднаного районного військового комісаріату Юрій Трофименко та інші.

… В жовтні 1941 року, коли фашисти окупували Василівський район, патріоти села Златопіль організували у плавніях партизанські загони, завдавали відчутних ударів по ворогу, здійснювали диверсії на залізниці. Активно діяли загони Олександра Д'яченка, Івана Гостищева, Олексія Яценка, а також диверсійна група Івана Панкова та підпільна молодіжна група в селі Приморське. З фашистськими окупантами боролись цілими сім'ями. Герасим Гаврилович та Ганна Олексіївна Гречки були господарями явочної квартири в селі Златопіль, а у плавнях партизанили їхні сини. І батьки, і їхні чотири сини  нагороджені медалями «За бойові заслуги».

У глибокому тилу боролась за визволення рідної землі Василина Гаврилівна Охріменко, Іван Мусійович Семеренко, Петро Антонович Фокін. Іменем Ольги Кирилівни Швачки названа одна з вулиць Златополя.

Пришиб, Запоріжжя, Михайлівка, Василівка… На кожному кілометрі на партизанку чатувала смерть. Обережною була, та не вбереглася, потрапила до рук ворога. Німці три тижні протримали її в Балках. Били, катували. Вона могла врятувати собі життя ціною зради, але пішла на смерть…

Пам'ять загиблих партизан вшанували хвилиною мовчання. До могил поклали квіти.

Після мітингу представники Василівської РДА, Дніпрорудненської міської ради та виконкому привітали з Днем партизанської слави Василину Гаврилівну Охріменко. Коли почалась війна, їй ледь виповнилося 15 років. Сім'я проживала в селі Метанівка Вінницької області. Не було ні солі, ні взуття, ні одягу. Вогонь добували кресалом. Коли організували партизанський загін імені Чапаєва, Василину взяли до нього зв'язною. Вона пригадує: партизани чинили диверсії. Інколи було страшно. Але ніщо не могло зупинити дівчинку.

Німці примушували сельчан працювати в колгоспі. Людям не платили грошей і харчів не давали. Дехто працював на заводі, у 8 кілометрах від села. Серед робітників було дуже багато євреїв, яких одного разу німці вивели за село до провалля і розстріляли. Після цього три дні яма «ворушилася».

Василина Гаврилівна пам'ятає день, коли її ледь не забрали до Німеччини (спасибі, врятував командир), як вона з мамою ховала у вулику друкарську машинку, якою користувались партизани.

В 1960 році родина переїхала до Херсонщини, а через 30 років донька забрала до Дніпрорудного, де колишня партизанка працювала в конторі, була завідувачкою їдальні. Василина Гаврилівна – єдина партизанка Великої Вітчизняної війни, що мешкає сьогодні в місті гірників. Місцева влада не забуває про її подвиг.

 

Валентина БЛОЩАНЕНКО

 

Квіти – героям - 22 вересня  відзначався День партизанської слави.Квіти – героям - 22 вересня  відзначався День партизанської слави.
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Комментарии:

Оставить комментарий
  1. ЦитатаОтветить
    • nina

    • 3 октября 2011 18:58
    • Группа: Жители
    • Регистрация: 9.09.2011
    • Статус: Пользователь offline
    • 19 комментариев
    • 0 публикаций
    ^

    И ещё память...но не отмечаемая!

    На прохання з історичного факультету Запорізького національного університету надійшла відповідь про підрив Дніпрогесу і інших комуністичних злочинів в 1941 році у Запоріжжі.

    У відповідь на Ваш лист No. 19760/09-38 від 17.08.2011 р. про надання інформації повідомляємо наступне. 1. "Підрив ДніпроГЕСу органами НКВС, що призвело до загибелі 100 000 осіб". Згідно з бойовим донесенням від 19 серпня штабу Південного фронту Верховному Головнокомандуючому підрив греблі ДніпроГЕСу було здійснено начальником Відділу військово-інженерного управління штабу Південного фронту підполковником О.Петровським та представником Генштабу, начальником окремого науково-дослідного воєнно-інженерного інституту (м. Москва) військовим інженером 1-го рангу Б.Єповим [Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації. - Ф.228. - Оп.754. - Спр.60. - Арк.95]. Вони діяли згідно з розпорядженнями Генштабу Червоної армії, отримавши дозвіл у разі крайньої потреби підірвати греблю.

    Визначити точне число загиблих практично неможливо, наявні джерела дозволяють оцінити лише приблизні втрати воюючих сторін. Наразі відомо про ймовірну загибель 1500 гітлерівців [Мороко В.М. Дніпрогес: чорний серпень 1941 року // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. - Запоріжжя : ЗНУ, 2010. - Вип.XXІХ. - С.200].

    З радянського боку в зоні ураження повінню перебувала більша частина з 200 тис. ополченців області, стрілецька дивізія (один з її полків залишався на Хортиці), полк НКВС, два артилерійські полки, а також менші підрозділи. Особовий склад цих частин сумарно нараховував понад 20 тис. бійців. Крім того, у ніч на 18 серпня у широкій смузі від Нікополя до Каховки і Херсона почався відхід на лівий берег двох загальновійськових армій і кавалерійського корпусу. Це ще 12 дивізій (150-170 тис. солдат і офіцерів). Крім військових, від раптової повені постраждали жителі низинних вулиць Запоріжжя, сіл на обох берегах Дніпра, біженці. Орієнтовна цифра людей у зоні ураження - 450 тис. осіб. Виходячи з цих даних, чисельність загиблих червоноармійців, ополченців та цивільного населення з радянського боку у історичних дослідженнях оцінюється від 20-30 тисяч (Ф. Пігідо, В. Мороко) до 75-100 тисяч (А. Румме) [Мороко В.М. Дніпрогес: чорний серпень 1941 року // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. - Запоріжжя : ЗНУ, 2010. - Вип.XXІХ. - С.201; Румме А.В. Скажите людям правду // Социологические исследования. - Москва, 1990. - No.9. - С.128]. До речі, поштовхом до дослідження питання для А. Румме був і особистий мотив: його дід був серед тих радянських громадян, які загинули тоді на о. Хортиця. Отже, підрив ДніпроГЕСу було здійснено уповноваженими Генштабом Червоної Армії військовими інженерами. Оцінка кількості жертв різними дослідниками коливається від 20 000 осіб (Ф. Пігідо, В. Мороко) до 75-100 тисяч (А. Румме).

    2. "Підрив органами НКВС хлібозаводу разом з робітниками, що там працювали". 3. "Підрив органами НКВС будинку з хлібною крамницею, внаслідок чого загинуло багато перехожих". Інформація про ці події наводиться у спогадах Фeдoра Петровича Пiгiдо, вперше опублікованих у 1954 р. Він не був безпосереднім свідком подій, а ґрунтувався на розповідях в еміграції колишнього офіцера Червоної Армії, що був у серпні 1941 р. в Запоріжжі, та трьох мешканців міста [Пігідо-Правобережний Ф. "Велика Вітчизняна війна". Спогади та роздуми очевидця. - К.: Смолоскип, 2002. - С.50,52]. Архівних документів стосовно цих подій поки що не виявлено. Отже, підтвердити чи спростувати ці твердження на даний момент не є можливим.

    4. "Німецькі війська легко захопили о. Хортиця, міст на який не був зруйнований через помилкові дії начальника УНКВС по Запорізькій області В. Леонова". Замінування мостів, що з'єднували о. Хортицю з лівим та правим берегами Дніпра відбулося 17 серпня 1941 р. Здійснення операції було покладено на інженерну роту 31-го батальйону, яка встановила на мосту через Старий Дніпро (між о. Хортицею та правим берегом) авіабомби. При підході передових частин ворога підривники зробили спробу підірвати міст, але через пошкодження мережі осколками снаряду, вибух не стався [Железнодорожники в Великой Отечественной войне / Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету, 2011, вип. XXX 98 под ред. Н.С. Конарева. - 2-е изд., доп. - М.: Транспорт, 1987. - С.90]. Уцілілий міст дозволив німецьким військам швидко передислокуватися на о. Хортиця. Інформація про участь органів НКВС у невдалій операції із замінування мосту через Старий Дніпро відсутня. Отже, відповідальність за підрив мосту, що з'єднував о. Хортицю з правим берегом Дніпра, покладалася на інженерну роту 31-го батальйону. Інформація про помилкові дії органів внутрішніх справ та особисто начальника УНКВС по Запорізькій області В. Леонова, що призвели до захоплення німецькими військами о. Хортиці, не має документального підтвердження.

    5. "Помилкові дії керівництва Червоної Армії, що призвели до взяття в полон 9-ї армії у жовтні 1941 року, яка фактично здалася без боротьби". 27 вересня за наказом з Генштабу Червоної армії розпочався контрнаступ у напрямку Мелітополя силами 18 та 9 армій. Втягнувшись у нього, вони в наступні дні опинилися у безвиході. Ставка, втративши відчуття реальності, вимагала контрнаступу й розгрому новомосковського угрупування військ противника, оскільки вважала, що ворог має одну танкову й одну-дві моторизовані дивізії [Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації. - Ф.371. - Оп.7876с. - Спр.1. - Арк.15-18.]. Насправді в атаку йшла бронегрупа Клейста (4 німецькі і 2 словацькі дивізії), а також корпус з ломівського плацдарму (територія сучасного Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровськ). Тож замість знищення ворога отримали 1 жовтня його новий потужний удар у напрямку на Павлоград, Синельниково, Запоріжжя. Гітлерівці майже безперешкодно просувалися на південь і схід, глибоко охоплюючи Південний фронт і перш за все 9 і 18 армії, створюючи безпосередню загрозу їх тилу. Лише після цього, 2 жовтня, отримала наказ припинити наступ 9 армія. Але в наказі мова не йшла про негайний відхід з метою уникнути оточення, а ставилося завдання утримувати досягнуте [Сборник боевых документов Великой Отечественной войны. Выпуск 42. - Москва: Воениздат, 1960. - С.8]. У 9 армії в оточенні опинилися три дивізії. В наказі по фронту, датованому 11 жовтня, вказується, що вціліли залишки 8 дивізій, по чотири в 9-й та 18-й армії [Сборник боевых документов Великой Отечественной войны. Выпуск 42. - Москва: Воениздат, 1960. - С.99]. У цілому, разом ці дві армії втратили близько 80 тисяч особового складу. Отже, внаслідок неправильної оцінки фронтової ситуації Генштабом Червоної армії у жовтні 1941 р. 9-я армія Південного фронту була втягнута у контрнаступ, що привів до оточення та полону частини її дивізій.

    6. "Непрофесійні дії партійного керівництва Запоріжжя по формуванню партизанських загонів, що призвели до їх знищення німецькими спецслужбами у перші дні окупації". Згідно з матеріалами Державного архіву Запорізької області створення підпільних партійних організацій та партизанських загонів на території регіону розпочалося у липні 1941 р. До мережі партизанських організацій увійшли підпільний обком, Запорізький і Мелітопольський підпільні міськкоми та 11 підпільних об'єднаних райкомів КП(б)У. Формуванням партизанських загонів займалися також органи НКВС та штаб Південного фронту [Запорізький архів. Народна війна. 1941-1944. Антифашистський рух Опору на території Запорізької області: Збірник документів і матеріалів / Авт.-упоряд.: В.О. Бондар, О.Г. Величко, І.В. Козлова. - Запоріжжя: Прем'єр, 2005. - С.32]. За спогадами учасників радянського Руху Опору на Запоріжжі, зокрема М. Грицая, їм запропонували залишитися для підпільної роботи у серпні 1941 р. Було вжито певні заходи для забезпечення партизанської діяльності: заготовлено продукти харчування та гроші, домовлено про зв'язок між підпільниками тощо. Всього для підпільної роботи було підібрано і затверджено 310 членів та кандидатів КП(б)У [Запорізький архів. Народна війна. 1941-1944. Антифашистський рух Опору на території Запорізької області. - С.28-31]. Проведена підготовка з ведення партизанської діяльності була вкрай недостатньою або взагалі відсутньою, як і матеріальна база підпілля. Основна частина відібраних відступила разом з частинами Червоної армії, зокрема Мелітопольський підпільний міськком КП(б)У та 8 підпільних райкомів партії. Комітети були "розгромлені ворожими спецслужбами (як Запорізький міськком КП(б)У) або ж вийшли з території області через загрозу викриття та репресій з боку окупаційної влади (як Запорізький підпільний обком партії)" [Запорізький архів. Народна війна. 1941-1944. Антифашистський рух Опору на території Запорізької області. - С.8]. Зокрема, підпільно-диверсійна група О.Чугунова, залишена Мелітопольським міським комітетом для партизанської боротьби, була розгромлена вже через кілька днів після початку окупації [Запорожская область в годы Великой Отечественной войны, 1941-1945: Сборник документов. - Запорожье : Запорожское книжно-газетное издательство, 1959. - С.67-68]. Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету, 2011, вип. XXX99 Отже, здійснені протягом липня-жовтня 1941 р. заходи партійного керівництва Запорізької області щодо організації підпільної мережі виявилися недостатніми, що призвело до розгрому залишених на окупованій території партизан. Водночас відповідальність за низький рівень підготовки підпільників лежить також на органах НКВС та штабу Південного фронту, що брали участь у формування підпільної мережі на території області у 1941 р.

    7. "Факт "втечі" партійного керівництва Запоріжжя на схід одразу ж після підриву ДніпроГЕСу та його повернення через тиждень до Запоріжжя за наказом із Москви". Вперше ця інформація озвучується у вищезгаданих мемуарах Ф.П. Пігідо, що не був безпосереднім очевидцем оборони Запоріжжя [Пігідо-Правобережний Ф. "Велика Вітчизняна війна". Спогади та роздуми очевидця. - К.: Смолоскип, 2002. - С.50,52]. Матеріали Державного архіву Запорізької області показують, що в день підриву Дніпрогесу на бюро обкому терміново розглядається питання про евакуацію. Після цього документи про діяльність обласного керівництва протягом майже місяця відсутні [див.: Державний архів Запорізької області. - Ф.П-102. - Оп.1. - Спр.545. - Арк.1-22]. Це затишшя виглядає дивним на фоні активної роботи обкому і його бюро до 18 серпня, коли засідання відбувалися кожні 2-5 днів. Наступне наявне рішення бюро датоване 1 вересня і стосувалося призову 600 комуністів та комсомольців до Червоної армії політпрацівниками [Запорожская область в годы Великой Отечественной войны, 1941-1945: Сборник документов. - Запорожье: Запорожское книжно-газетное издательство, 1959. - С.51-52]. За вересень - початок жовтня бюро збирається ще тричі (4, 12 вересня та 2 жовтня) [див2аf2.: Державний архів Запорізької області. - Ф.П-102. - Оп.1. - Спр.545. - Арк.22-34]. Зважаючи, що на обласних очільників було покладено важливу і складну задачу евакуації виробничих потужностей, органів влади, об'єктів соціальної та культурної сфер, значної кількості населення, відкликати їх у розпал вивезення навряд чи могли. Отже, для подібного твердження є певні підстави, але прямих фактів, що вказували б на це, немає. Відповідь підготовлена к.і.н. Штейнле О.Ф.