Сделать домашней|Добавить в избранное
 
 
» » Декомунізація: чому це важливо?
на правах рекламы

Декомунізація: чому це важливо?

Автор: ВиМ от 29-08-2015, 11:14
  • Не нравится
  • 0
  • Нравится

Декомунізація: чому це важливо?Декомунізація, як колись денацифікація у Німеччині, - доволі складний процес, котрий стикається із безліччю проблем. Автор у цьому матеріалі торкається лише однієї проблеми – перейменування населених пунктів, вулиць і таке інше.

Надихнули на написання матеріалу ряд обставин. Серед них - рішення робочої групи енергодарської міської ради щодо перейменування вулиць, проблеми із цього питання у інших населених пунктах, ряд публікацій на вказану тему.

Нижче - цікаві думки із цього приводу магістра права, медіа-юриста Романа Головенко:

«Що таке декомунізація публічного простору й навіщо вона потрібна?

Прийнятий навесні цього року закон про засудження тоталітарних комуністичного і нацистського режимів передбачає прибирання символіки радянського режиму з публічного простору.

Для чого потрібна декомунізація символіки публічного простору?

Передусім треба зазначити, що йдеться не про боротьбу з лівою ідеологією як такою – а про прибирання з публічного простору символів конкретної держави, яка в 1922-1991 роках мала назву СРСР.

Ніхто, крім затятих російських шовіністів, не заперечує фактів масових злочинів проти своїх та чужих громадян з боку Радянського Союзу. Пройшли лише десятки років з часів Голодомору та масових репресій, частина їхніх жертв та дітей цих жертв ще живі – і для цих людей морально важко постійно бачити поряд із символами незалежної України символіку держави, що колись зруйнувала їхнє життя. Важко бачити пам'ятники радянським лідерам на рівні з пам'ятниками Шевченку і Вернадському.

Толеруванням радянської символіки Україна до останнього часу легітимізувала той режим, а разом з тим його масові злочини.

Критики декомунізації полюбляють називати радянський режим "неоднозначним минулим". Але чи називають вони неоднозначним Третій рейх?

Позбутися радянських символів з публічного простору - означає нарешті "відпустити" те жахливе минуле жертв режиму й не нагадувати їм про нього.

Позбування радянської символіки – це фактично очищення України від символіки держави, з якою ми знаходимося в стані війни».

Здавалось би, злочини проти людяності радянської тоталітарної системи беззаперечні! Про них розповідали іще у період Перебудови десятки тисяч розсекречених документів із радянських та партійних архівів. Але й до цього часу навіть про всесвітньо визнані злочини йдуть дискусії. Наприклад, щодо Катинського розстрілу у 1940 році польських офіцерів, полонених у результаті спільної із нацистською Німеччиною війною СРСР проти Польщі у вересні 1939-го. Хоча факт розстрілу був визнаний лідером радянських комуністів М. Горбачовим, президентом Росії Медведєвим, генеральною прокуратурою Росії, Європейським Судом із Прав Людини (ЄСПЛ).

На жаль, за рамки нашої оповіді виходить аналіз причин, котрі примушують заперечувати та й ще приховувати вказані злочини, як у нашій капіталістично-буржуазній країні у певний час від Дня Незалежності 1991-го року, так і у Росії із її приватною власністю на засоби виробництва і наявністю чималого класу буржуазії.

Тож які загрози для нашого народу несуть назви вулиць і населених пунктів, котрі є символами тоталітарного минулого?

Частково відповідь на це запитання дав магістр права Р. Головенко.

Частина відповіді криється у відомому психоаналізі Зігмунда Фрейда. У ньому видатний психіатр довів беззаперечний вплив на свідомість, характер і поведінку людей підсвідомості. Точніше, інформації, котра відкладається у пам`яті людини без усвідомлення людиною цього процесу.

Ось тільки виходячи із праць Фрейда, не можна погодитися на м`яке формулювання від Головенко – «толерування». «Толерантний» словники пояснюють як поблажливий, терпимий до чиїхось думок, поглядів, вірувань тощо. У загальному значенні – ослаблення чи відсутність можливості реакції на який-небудь несприятливий фактор у результаті зниження чутливості до його впливу.

Практично від перших днів життя у наших молодих співвітчизників за 24 роки незалежності утверджувалося почуття, якщо і не загальної любові, то щонайменше поваги до носіїв тієї радянської символіки. Наприклад, жителів вулиці Комсомольської – до комсомольців. Тих комсомольців, котрі у багатодітної родини відбирали останню зернину під час Голодомору! Жителів Дніпропетровська – до «всеукраїнського старости» Петровського, одного із ініціаторів створення ВЧК та організації Голодомору 1932–1933 років.

Хоча щодо старшого покоління у часи Перебудови і можна із обмовкою застосувати термін «толерування».

Іще є такий термін, як «Стокгольмський синдром». Це дружба заручника з викрадачем — психологічний стан, котрий виникає при захопленні заручників, коли заручники починають симпатизувати викрадачам або навіть ототожнювати себе з ними.

Авторство терміну належить криміналісту Нільсу Біджероту, що увів його під час аналізу ситуації із захопленням заручників, котра виникла в Стокгольмі у серпні 1973 року.

Слід зазначити, що така «хвороба», як «Стокгольмський синдром», спричиняється за даними аналізу незалежних експертів не більше ніж у 10% заручників.

То невже ми, молода нація на європейських теренах майже чверть століття «хворіємо» на цю хворобу?

Чому не достало у нашого народу духовних сил 24 роки тому, відразу після «холодного душу» із беззаперечних свідчень про мільйони злочинів комуністичної влади, позбутися впливу на молоде і іще не народжене покоління тих символів?

Для попередження гнівних вигуків при прочитанні наступного матеріалу, нагадаю у якості аналогії про міжнародні Конвенції, котрі захищають військові поховання. Незалежно від того, хто там похований: патріот чи агресор. Тобто, світ виправдовує якимось чином комбатантів (військовослужбовців, котрі виконували свій військовий обов`язок перед своєю батьківщиною). Якщо, звичайно, вони не вчиняли військових злочинів.

Тож наступний приклад стосується вулиці Воїнів-інтернаціоналістів. Як ви зрозуміли, автор ні у якій мірі не має наміру образити «афганців» та інших військовослужбовців, котрим довелося за наказом радянського керівництва воювати у «гарячих точках» земної кулі.

Але ми дуже добре розуміємо, що радянський «інтернаціоналізм» із справжнім інтернаціоналізмом не мав нічого спільного. Насправді він запроваджувався для просування комуністичної ідеології, підтримки режимів із такою чи аналогічною тоталітарною ідеологією.

Жодна із таких «інтернаціональних» воєн не була такою, за котру не було б соромно.

Наостанок - іще одне зауваження. Не зрозуміло чому, але у згаданій раніше комісії щодо декомунізації не зустрілось жодного партійця тих партій, котрі входять у правлячу коаліцію, і котрі ініціювали та прийняли 4 відомих Закони про декомунізацію.

Невже страх втратити голоси виборців напередодні місцевих виборів заважає їм сказати своє вагоме слово?

Відгукніться, панове!

Костя ПІДГІРНИЙ

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Комментарии:

Оставить комментарий