Сделать домашней|Добавить в избранное
 
 
» » » Встановлення фактів реєстрації шлюбу
на правах рекламы

Встановлення фактів реєстрації шлюбу

Автор: ВиМ от 7-08-2015, 18:13
  • Не нравится
  • 0
  • Нравится

Встановлення фактів реєстрації шлюбуНа запитання читачів відповідають спеціалісти юридичної консультації ГО "Самопоміч"

Встановлення фактів реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 256 ЦПК суд вправі розглядати справи про встановлення факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення за таких умов:

- якщо відповідний запис в органах РАЦСу не зберігся (відсутність архіву або відповідної книги реєстрації, а також за наявності книги, проте за відсутності запису в ній);

- якщо у поновленні такого запису органи РАЦСу відмовили у встановленому порядку;

- запис може бути поновлено лише на підставі рішення суду про встановлення факту реєстрації події.

Відмова зазначеного органу у поновленні запису підтверджується його письмовим висновком, наявність якого є необхідною умовою прийняття судом заяви про встановлення вказаного факту.

Із заявою про порушення справи можуть звернутися особи, для яких наявність факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення може породжувати юридичні наслідки.

Із такою заявою мають право звернутися:

- особи, стосовно яких був здійснений реєстраційний запис, члени їх сім'ї;

- законні представники неповнолітніх та недієздатних;

- спадкоємці померлих.

До заяви про встановлення факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення можуть додаватися такі документи та докази:

1) довідка архіву органів РАЦСу, що підтверджує факт втрати у цих органах запису, та висновок районного (міського) відділу (бюро) РАЦСу про відмову в поновленні запису акта цивільного стану.

2) докази, що підтверджують наявність цього юридичного факту (документи, акти, листи ділового та особистого характеру, які містять інформацію про реєстрацію усиновлення, шлюбу, розірвання шлюбу, наприклад: довідку архіву РАЦСу про те, що актовий запис втрачено, довідки церковних архівів та інших установ, які реєстрували шлюб, виписку з паспорта, в яких є відмітка (штамп) про реєстрацію чи розірвання шлюбу, документи ділового характеру (анкети, особові справи), свідоцтва про народження дітей, де батьками зазначені заявники, актові записи про народження дітей, домові книги, показання свідків щодо факту реєстрації шлюбу, інші документи, які містять інформацію про реєстрацію чи розірвання шлюбу).

Із заявою про встановлення факту реєстрації шлюбу може звернутися подружжя або кожен із них. Якщо заяву подано лише одним із подружжя, то другий залучається до участі у справі як заінтересована особа.

Встановлення фактів належності правовстановлюючих документів.

Інколи трапляються випадки, коли громадяни не можуть використовувати правовстановлюючі документи, оскільки зазначені в них прізвище, ім'я, по батькові, місце чи час народження не відповідають записам у паспорті чи свідоцтві про народження або в інших документах, які хоч і не посвідчують особу, але є необхідними для підтвердження певного права.

Коли установи, які видали ці документи, не можуть виправити допущені в них помилки, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 256 ЦПК України громадяни мають право звернутися до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа. Проте сам по собі факт належності документа не породжує для його власника жодних прав, юридичне значення має той факт, що підтверджується документом. Таким чином, для заявника важливо не так саме одержання документа, як оформлення особистих чи майнових прав, що випливають із цього факту. Це означає, що в судовому порядку можна встановити належність громадянину такого документа, який є правовстановлюючим.

Для порушення в судах справ про встановлення належності правовстановлюючих документів необхідно подавати заяву з доказами того, що цей документ належить заявнику і що організація, яка його видала, не може внести до нього відповідні виправлення. У цих справах суд встановлює належність особі правовстановлюючих документів, а не тотожність прізвища, імені, по батькові, неоднаково названих у різних документах, неприсвоєння чи залишення одного з них.

Однак, слід враховувати, що заяви про встановлення із зазначених підстав факту належності особі вироку або рішення суду, квитка про членство в об'єднанні громадян, військового квитка, посвідчення до ордена чи медалі, паспорта чи свідоцтва, що видають органи РАЦСу, та інших документів, які посвідчують особу, не підлягають розгляду в порядку, передбаченому ст. 256 ЦПК, оскільки ці питання вирішуються органом, який видає документ.

Не підлягають розгляду в судах заяви про встановлення факту безпосередньої участі протягом певного періоду на будь-яких роботах, пов'язаних із ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також у роботах на діючих пунктах санітарної обробки людей і дезактивації техніки.

Водночас на підставі п. 6 ч. 1 ст. 256 ЦПК суд може встановлювати факти належності особі документів, що посвідчують особу, наприклад: довідок про поранення чи перебування у госпіталі через поранення, повідомлення військових частин, військкоматів та інших органів військового управління про загибель чи безвісну відсутність у зв'язку з обставинами військового часу, а також заповіту, страхового свідоцтва (полісу), ощадної книжки, трудової книжки, іншого документа про трудовий стаж, довідки про реабілітацію тощо.

Заяву про встановлення факту належності правовстановлюючого документа можуть подавати:

- особа - власник правовстановлюючого документа, якій необхідно довести належність цього документа їй;

- спадкоємці померлої особи - власника цього документа для оформлення спадкових прав;

- утриманці померлого для одержання пенсії;

- прокурор у порядку статей 45, 46 ЦПК;

- інші особи, які заінтересовані у встановленні факту.

Заінтересованими особами залежно від мети встановлення факту можуть бути: військкомати, органи внутрішніх справ, управління соціального захисту населення, управління Пенсійного фонду України, територіальна громада, фінансові органи, органи виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства, навчальні заклади, ощадкаси, органи страхування тощо.

Тобто при розгляді цих справ встановлюється саме належність особі документа, а не тотожність осіб, які неоднаково названі у різних документах. Разом з тим цей порядок не застосовується, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання тощо. Відповідно до чинного законодавства це є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який ідеться в документі.

Крім того, слід враховувати, що описки та помилки в судовому рішенні виправляються не шляхом встановлення факту належності правовстановлюючого документа, а шляхом виправлення описки у порядку, передбаченому ст. 219 ЦПК.

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Комментарии:

Оставить комментарий